Я не я, 1992

Срібно-желатиновий друк



У цих провокаційних, драматично освітлених світлинах оголений художник досліджує перформативний підхід, граючи роль антигероя в бурлескних, самопринизливих автопортретах, які висміюють традиційний маскулінний стереотип, ідеалізований нещодавно поваленим радянським режимом. Часом нагадуючи Бастера Кітона або міма Марселя Марсо, він демонструє своє оголене старіюче, вразливе тіло, одягаючи кучеряву чорну перуку, розмахуючи мечем, штучним фалосом або тримаючи в руках клізму. «Я приміряв на себе ікони західної масової культури, як то Рембо», - каже він, приймаючи псевдоатлетичні або споглядальні пози, що нагадують роботи Родена чи Караваджіо. «Країна змінювалася. Якщо за радянських часів ми знали, хто такі герої, то тепер сама ідея героя була зруйнована. Тому міг бути тільки антигерой».